 |
 |
 |
Obiymy Doschu - Обійми дощу
« Елегія »
|  |
|
| |
 |
 |
| |
| |
| |
| 1 | Під Хмарами
|
| | 2 | Мертве Дерево і Вітер
|
| | 3 | Зоренько Моя
|
| | 4 | Її Душі Зів'ялі Квіти
|
| | 5 | Згасаюча Осінь
|
| | 6 | Зимова Елегія
|
| | 7 | Самотні Ночі
|
| | 8 | Дорогою Вічності |
|
  
Владимир Агафонкин - вокал, акустическая гитара
Алексей Катрук - электрогитара
Николай Кривонос - бас-гитара, блок-флейта
Сергей Думлер - ударные, перкуссия
Мария Курбатова - клавишные |
|
Music by Volodymyr Agafonkin. Lyrics by Volodymyr Agafonkin (1–7), Mykola Kryvonos (8). Arrangements by Obiymy Doschu.
Photo on the cover by Olga Zabalkanska. Release page created by Volodymyr Agafonkin.
Recordered and mixed by Oleksiy “Shaddar” Romanchenko at the Blacklight Studio in Kiev, February – August 2009.
Released on August 29th 2009 online as a free download:
http://rain.in.ua/mp3/2009/en/obiymy_doschu-elehia-2009.zip |
 |
| 1. Під Хмарами
Я йду під хмарами,
Що плачуть, Мов ображене дитя —
Зворушливо і сильно
Колись ми марили
Про спільне щастя й вічні почуття
Так впевнено і вільно.
Небесні сльози
Омивають землю подихом весни —
Вона до цього звикла
Кохання, може,
Й розквітало серед мрій і теплих снів…
Та ма |
|
 |
|
|
|
|
|
| |
|
|
   
 |
Киевская группа Обійми Дощу (“Объятия дождя”) записала потрясающий альбом. Тяжелой музыкой в общепринятом смысле этот альбом не является, но, тем не менее, он очень тяжел. Тяжел настроением. Густой, темной меланхолией на грани депрессивности. «Розбитих мрій не повернути. Настанув час журби і смути...». Да, следует заметить, что лирика на украинском языке. Я бы это отметил как плюс. Украинский язык сам по себе мелодичен, а с учетом несомненного поэтического таланта автора стихов Владимира Агафонкина и его же проникновенного вокала, общее впечатление остается таковым, что хочется аплодировать, несмотря на то, что музыка не располагает к резким движениям и шуму. Она располагает к тяжким думам о том, что все вокруг - боль. Боль и отчаяние. Одиночество ранит, любовь ранит, и день и ночь ранят. Вся наша жизнь - боль и страдание. «Чи витримаю я цей біль? Чи слід мені чекати світла? Чи не покинути цей бій між мертвим деревом і вітром?». Теперь следует сказать, что этот декаданс положен на замечательную музыку, прекрасно исполненную. В некоторых вещах, например, в «Зимова Елегія», заметна любовь киевских музыкантов к поздней Anathema. Но ни о каких заимствованиях и подражаниях говорить не приходится. Музыка киевлян оригинальна, легка и тяжела одновременно (да, именно так), пробирает до самых глубин и остается там. Очень тяжело нажать кнопку «stop» во время прослушивания этой великолепной работы. |
 |
 |
|  |
| | | |
 |  |
Вы когда-нибудь пытались пережить осень и зиму за один час? Так, чтобы вспомнить все чувства, образы и мысли, которые когда-либо вас посещали в эти чудесные времена года. Украинская группа Обiйми Дощу попыталась воспроизвести всё это в своём новом студийном альбоме «Елегiя». Слушая эту музыку, вы словно перелистываете старый альбом с фотографиями, на которых хоровод опавших листьев, хмурые тучи и бесконечный осенний дождь, объятия которого, вы не раз ощутите на себе.
На альбоме присутствуют поистине осенние инструменты: акустическая гитара, скрипка и флейта. Глубокий искренний голос вокалиста не оставляет сомнений в том, что авторы строк и музыки выстрадали каждое слово, каждую ноту этой прекрасной музыки. Украинский язык нисколько не мешает восприятию произведения, а скорее наоборот — вносит в музыку толику поэтичности и загадочности.
Композиторский и поэтический талант ребят заслуживает всяческих похвал. В музыке определённо чувствуется влияние Tenhi, Antimatter, Empyrium.
Композиционно альбом построен таким образом, что начавшись с лёгкой осенней грусти композиции «Під Хмарами» плавно переходя в трагизм «Її Душі Зів'ялі Квіти», достигает кульминации и накала чувств в беспощадной «Зимова Елегія», и заканчивается «Дорогою Вічності», несомненным хитом (в общепринятом смысле), который я бы посоветовал группе выпустить также в русскоязычной версии.
Данный шедевр помог мне прочувствовать все оттенки этой осени, такой загадочной, такой красочной, такой непредсказуемой... |
|
|
| |
| | | |
| |
Соединять в творчестве атмосферный и прогрессивный «металы» оказалось крайне удачным решением – можно точно сказать, что итоговый материал получается куда более удобоваримым, чем два эти стиля сами по себе. Прог-рок в моем понимании является объектом почитания немногочисленных фанов седой старины; проекты, полагающиеся исключительно на глубокую атмосферность – музыка еще более странная, специфичная и чего скрывать – попросту скучноватая. Тяжело, скажем, осилить без подготовки с час-другой блужданий по дисторшированному, не балующему изысками звуку.
Тяжело осилить за раз и дебютный полноформатник Обійми Дощу – проекта, который, тем не менее, я уверен, придется по душе не только «радикальным» поклонникам различной замороченной музыки. Можно и нужно советовать «Elehia» думстерам, поклонникам готики и разного рода изысканных дарквэйв-извращений…
Но насколько же сырой, несмотря на ко многому обязывающую приставку «прогрессив», подобрался у команды материал! Сырой, пожалуй, в буквальном смысле – начало первой композиции предваряют раскат грома, после чего на слушателя обрушиваются «атмосферные осадки» - крупные, увесистые капли клавишных, перекаты ударных, «уставший», но чрезвычайно выразительный чистый вокал, богатый на полутона и эмоции, и наконец, скрипичные пассажи и акустические переборы.
За плотной, вгоняющей в меланхолию пеленой инструментально-атмосферных хитросплетений трудно следить, где началась та или иная тема, где музыкантами поставлена очередная запятая в повествовании. От такой плотности весь альбом пролетает как единый, грузящий трэк длиной пятьдесят пять минут. Возникает ощущение, что действительно находишься под проливным дождем, накатывающимся на тебя волнами. Музыка, конечно, изощренна, изыскана, виртуозна – но «местечковые» крайне эффектные приемы забываются почти сразу. Вряд ли даже при длительном знакомстве с «Элегией» удастся вспомнить хоть один из казавшихся столь вдохновенными мотивов, кроме двух-трех припевов…
Вдруг оказывается, что сильный и эмоциональный релиз крайне угнетает общностью подхода к каждой композиции, дублированием одного и того же «настроения» из трэка в трэк. И вот тут-то вновь хочется оговориться и повторить еще раз: это, тем не менее, самый впечатляющий и вдохновенный материал последнего времени. |
|
|
| |
| | | |
| |
|
|  |
просмотров: 11430 |
— Володимир Агафонкін
2. Мертве Дерево І Вітер
Погаслий свiт очей моїх
Не здатен освiтити шлях
До мрiй, що зберегти не змiг,
Перетворивши в попiл, прах.
Життя тепер – холодна нiч.
Пронизуючи плоть наскрiзь,
Заглушуючи смертний клич,
Знов робить черговий порiз.
Чи витримаю я цей бiль?
Чи слiд менi чекати свiтла?
Чи не покинути цей бiй
Мiж мертвим деревом i вiтром?
Щоб не брехати вже собi,
Що все гаразд, до посивiння —
Чи не покинути цей бiй
Мiж iснуванням i спасiнням?
Як мертве дерево, стою,
Не в змозi зберегти надiю,
Бо до життя любов свою
Я повернути не зумiю.
Не хочу бiльше чути слiв.
Менi набридло iснувати.
Хоч я чекаю безлiч днiв,
Душа не може вже чекати.
Чи витримаю я цей бiль?
Чи слiд менi чекати свiтла?
Чи не покинути цей бiй
Мiж мертвим деревом i вiтром?
У всьому винен тiльки я,
Тепер засуджений страждати.
Чи не залишити життя,
Коли не болiсно вмирати?
— Володимир Агафонкін
3. Зоренько Моя
Люба моя, мила, зоренько, де ти?
Як мені жити без світла, в пітьмі?
Скільки ще можу тебе я молити?
Як же, коли знов зустрінемось ми?
Світ цей без тебе я бачить не хочу —
Все в ньому тягне мене до землі.
Сльози завжди застилатимуть очі,
Поки очей не побачу твоїх…
— Володимир Агафонкін
4. Її Душі Зів'ялі Квіти
Розбитих мрій
Не повернути.
Настанув час журби і смути…
Це ангел мій
Стомився гріти
Її душі зів’ялі квіти.
В сердець одвічній боротьбі
Кохання спричиняє біль.
Чи має значення життя,
Якщо загинуть почуття?..
Спливає час,
Минають роки…
Набридло. Хочу вічний спокій.
Немає нас…
Є лиш самотність,
Що хворої жадає плоті.
Чи душу промайне журба,
Якщо не будеш ти моя?
Це темна, болісна доба.
Почуй, як гірко плачу я…
Ненавиджу кохання,
Що душу ставить під удар,
Підсилює страждання
У світі вічних темних хмар.
Ненавиджу надію
Що в душу встромлює свій ніж,
Що серцем володіє
В той час як доля твердить “ріж!”
— Володимир Агафонкін
5. Згасаюча Осінь
Вітер восени
Без почуття вини
Зриває листя
Час невпинно йде,
Й не розумієш, де
Ти помилився
В останній час, останню мить осінньої краси
Вертаючись туди, де бути вже не має сил
Де зранку всюди іній замість чистої роси
Попереду я бачу тільки холод й смерть,
І цей тягар мені нести…
Скільки не благай, —
Покриють рідний край
Померлі трави
Вони, колись зелені,
Між небом і землею
Не обирали
В останній час, останню мить осінньої краси
Вертаючись туди, де бути вже не має сил
Де зранку всюди іній замість чистої роси
Я маю вибір між землею й небесами,
Й цей тягар мені нести…
— Володимир Агафонкін
6. Зимова Елегія
Ліс…
Вкритий снігом ліс.
Під величним небом,
Серед білих гір.
Ніч…
З лісом віч-на-віч.
Чую тільки тебе,
Стримуючи зір.
Вір
Кришталевих озер очам.
Не покину серцем
Цей пречистий храм.
Я душею й думками там…
Тиснуть тисячі темних брам.
Кров так сильно бьється…
Що я втрачу і що віддам —
Все одно залишусь я там…
Серед ночі,
Під гілками,
У озерця
Крижаного
Заплющу очі,
Замерзнуть рани,
Забьється серце —
Нема нікого,
Тільки вітер,
Та й дерева,
Сніг лоскоче,
Укриває,
Крига вкрита
Кришталева —
Такі ночі
В мого Раю…
В снах розчиняючись, біль промине
І все-таки щось непокоїть мене
Серце все швидше і швидше стучить
Немов відчуває загибелі мить
І по секундам відстукує час
Ось воно – справжнє життя без прикрас
А що має сенс, якщо скоро помру?
Аж раптом примара продовжує гру!..
В мить з пошматованих сірих небес
Зірветься шторм як розлючений пес
Вдарить поривом та й вдарить іще
Хиткі будівлі розтрощить у щент
Тисячі вирве із корнем дерев
Повітря пронизить вбиваючий рев
І всіх поховає у білій труні
Вітром безжальним пробуджений сніг
— Володимир Агафонкін
7. Самотні Ночі
Згадую теплий вечір, —
Це було, мов учора, —
Тримавши тебе за плечі,
В очах бачив синє море —
Бавився сяйвом місяць
В воді чистій і прозорій,
Й під хвиль колискову пісню
Чарівно ясніли зорі…
Нічого я більш не хочу,
Нічого мені не треба,
Тільки в рідні дивитись очі
І бачить безмежне небо,
Дні і весняні, й літні,
І восени, і взимку
За руки тримати рідні,
Відчути тепло й підтримку…
Тихо тобі шепочу
Шелестом світлого ранку,
Ніжно тебе лоскочу
Теплим дощем на світанку,
Дивлячись небом в очі,
Тільки сказати хочу —
Вип’ють самотні ночі
Душу твою до останку.
— Володимир Агафонкін
8. Дорогою Вічності
Дорогу твою не змінити —
Вона оповита голими гілками
Й камінням під ногами.
Але ти зможеш повернутись,
Усе забути і мене знайти —
Я чекаю, йди…
Приспів:
Ти побачиш світ моїх снів.
Ти почуєш пісню небесних птахів
І відчуєш свободу ночей,
Що розкидують зорі на небосхил.
Я зруйную віру печер.
Я збудую храми вічних озер,
І ми вийдемо в неосяжні лани
Танцювати під дощем.
У серці, бо поряд різні люди,
Спокою не буде й воля рветься в тебе
Як місяць в денне небо
І я знаю, що ти скоро
Перетнеш це море чорної води —
Я чекаю, іди…
Приспів.
Думки застигли у скульптурах,
І лежать в тортурах теплі білі дні,
Що воскресають навесні
І ти надію не втрачай
І не поспішай сюди зійти —
Я чекаю завжди…
Приспів.
Це стрибок до сірих вершин.
Це початок буття нової душі,
Що не буде шукати себе
І блукати лісами на самоті
Ти поринеш у світ моїх снів.
Я проведу тебе до сивих степів,
Де чекає вічне життя
Й вільний подих кришталевих ідей
— Микола Кривонос